Врятувати Ілліча

Browse By

У Палаці культури імені Ілліча пройшла дискусія про ревіталізацію покинутих публічних просторів. Це був останній день фестивалю сучасного мистецтва «Конструкція». А напередодні шістсот чоловік усю ніч слухали техно, танцювали і фотографувались на тлі обшарпаних стін палацу. Як це пов’язано? Пояснили ті, хто був і на теорії, і на практиці.

Фото: Влад Лемм

Спочатку трохи про будівлю. Палац Ілліча з’явився у Дніпрі в 1930-ті роки. Будівлю, зведену за проектом архітектора Олександра Красносельського, називали перлиною радянського конструктивізму. Як і у будь-якому палаці культури, там працювали творчі студії для дітей та дорослих, виступали відомі артисти: Кобзон, Леонтьєв, Магомаєв, Едіта П’єха. Але з 2000 року будівля стоїть закрита і поволі руйнується.

ГО Kultura Medialna, яка п’ятий рік поспіль проводить у Дніпрі фестиваль «Конструкція», звернула увагу на палац. 9 червня тут провели головну подію фестивалю – нічну вечірку «ЦЕХ : rave». У палаці зруйнований дах і побиті вікна, тут немає опалення й каналізації. Отримавши дозвіл від власника за п’ять днів до заходу, організатори вичистили три зали, поставили біотуалети та електрогенератори.

На трьох поверхах Палацу Ілліча звучали техно й експериментальна музика від артистів із Німеччини, Уругваю, Чехії, Туреччини, Латвії, Швейцарії, Шотландії та України.

Наступного дня вінницька ініціатива DE NE DE та проект «Київський діалог» провели в Палаці Ілліча дискусію на тему ревіталізації, тобто наповнення новим змістом покинутих публічних просторів.


 

Катя Русецька

Одна з організаторів фестивалю та рейву. Вечірка тривала з 22.00 до 08.00, потім сорок хвилин сну – і знову до палацу. Катя іноді збивається з думки, але мужньо відповідає на всі питання.

Фото: Дмитро Соловйов

«Мне кажется, у организаторов не очень-то получается слушать музыку. Я не попала на Nene – это турецкая музыкантка. И теперь целый день переживаю по этому поводу. Но нам удалось организовать три танцпола, и атмосфера была классная, люди колбасились, они были в восторге.

По-моему, это самая крутая локация за пять лет существования фестиваля. Конструктивизм, невероятной красоты здание. Мы хотели с ним работать с первого дня существования Kultura Medialna. Года четыре назад здесь воплотила свой проект Юлия Кривич: фотографии, звук, видеоинсталляция. Тогда нам не удалось войти внутрь, потому что с владельцем было невозможно связаться. Мы просто старались обратить внимание на это место, поднять вопрос – что же будет со зданием? Элементарно: подсветили фасад, и люди, которые проезжали мимо, даже выходили из маршруток, чтобы посмотреть.

Семь месяцев назад здание купил новый владелец, и он оказался более открытым. Мы решились сделать дворец местом проведения рейва»


 

Дана Брежнєва

Як учасниця вінницької ініціативи DE NE DE подорожує Україною і досліджує архітектурну спадщину радянської доби та її сучасний стан. До Дніпра Дана привезла свою улюбленицю Офелію, яка бігала по сцені під час дискусії та засвітилася мало не на кожній фотографії.

Фото: Дмитро Соловйов

«Вчора на рейві я була дико задоволена. Важко було обрати поверх – скрізь хороша музика. Але техно-сцена на 4 поверсі сподобалася більше за інші. Хороша апаратура, звук та звукоізоляція – усе продумано.

Ми самі проводимо вечірки та концерти експериментальної музики в покинутих місцях. Так, тут обшарпані стіни, але які класні музиканти! Головне не приміщення, головне – контент.

Дискусією «В чому сила? Ревіталізація публічних просторів» ми хочемо привернути увагу до Палацу. Він був пам’ятником національного значення, але зараз новий власник може робити з ним що хоче. Коли ми вперше побували всередині палацу, то побачили, що усе – скульптури, архітектурні плани, фотографії – викинуто під дощ, просто на вулицю. Ми зверталися в історичний музей, аби вони провели ревізію, але ніхто так і не прийшов. Зараз, після прийняття закону про декомунізацію, займатися музеєфікацією радянського вважається моветоном, хоча закон музейної справи не стосується.

Ті артефакти, які вдалося врятувати, ми виставили сьогодні в сусідній залі»


 

Влад Лемм

Як фотограф «Конструкції», Влад побував на усіх заходах, включаючи повну ніч рейву і дискусію в останній день фестивалю. Фінішна пряма – відзняти події в Ілліча, обробити фотографії й нарешті виспатися.

Фото: Анна Заікіна

«Я снимал на всех трёх этажах, но на верхнем пробыл меньше всего – там было очень жарко. Кроме хорошей музыки, на вечеринке запомнилась интересная инсталляция – проекция на стене.

Рейвы в таких заброшенных помещениях – это классика жанра. Сначала рейв хотели провести в промзоне, событие так и называется – «ЦЕХ». Но в последний момент организаторы очень удачно нашли здание с историей. Стоит наслаждаться этим крутым местом, пока есть возможность. Ведь кто знает, что с дворцом будет через год.

Это не единственное место в городе, достойное внимания. Мне очень понравилось, когда на одном из прошлых фестивалей «Конструкция» выставку устроили на Южном вокзале. Это действующий вокзал, но он хорошо сохранился с 80-х и больше похож на музей. Это законсервированная история. И там очень добродушные бабушки, которые легко пускают снимать. Хотелось бы, чтобы на этом вокзале проводили что-то ещё»


 

Дмитро Соловйов

Подорожує по всій Україні та фотографує пам’ятки архітектури радянського періоду. Веде паблік Ukrainian modernism та планує створити повноцінний сайт із мапою модерністської архітектури та монументального мистецтва України (мозаїк та вітражів). Виявився найбадьорішим серед усіх, із ким я говорила, незважаючи на півночі рейву і день піших прогулянок містом.

Фото: Анна Заікіна

«Я не фанат музики, що тут звучала, але мені здається, що це місце – просто ідеальне для рейвів. Коли людина обдовбана, їй байдуже, де танцювати, хоч у бункері (сміється). Ні, то я узагальнюю просто, може, в мене такий стереотип. Насправді, було багато прекрасних людей. Я навіть познайомився з кількома такими, як я, «не-рейверами». Бути присутнім на ревіталізації цього місця – це круто. Палацу культури хоч на два дні повернули його функцію – бути місцем людської активності. Звісно, замислювався він для трохи іншої активності, але все ж.

Я побачив Палац Ілліча кілька років тому на фотографії моєї подруги. І не повірив, що це в Україні, за 80 кілометрів від мого рідного міста Запоріжжя. Щось таке абсолютно космічне і вражаюче. Коли я почув про сьогоднішню дискусію про ревіталізацію культурних просторів, я одразу вирішив поїхати. Тим паче що дискусія, як і вечірка, сама по собі вже наповнює цей простір новим життям.

Я в захваті від сучасної тенденції перетворення колишніх промислових приміщень на арт-простори у цехах. У Києві є прекрасний приклад – IZONE. Там раніше буд суднобудівельний завод, а тепер – галерея, коворкінг, виставкова та лекційна зали, навіть їдальня є»


 

На дискусії була не лише молодь. Колишні працівники Палацу Ілліча теж прийшли поговорити про те, як оживити занедбаний простір палацу. Одна літня жінка обурювалася:

– Разве можно что-то проводить в этих условиях? Это же издевательство над чувством человеческого достоинства! Главное же – спасти здание, это же памятка архитектуры.

Катя Русецька пояснила:

– Работники Дворца – хорошие люди и пришли сюда с хорошими намерениями. Но у них ностальгия по тому, как всё было раньше. А мы – то поколение, которое кайфует от индустриальности, заброшенности. Если бы здесь всё было вылизано, было бы не так интересно.

Що ми маємо? Молодь, яка хоче проводити тут рейви і виставки сучасного мистецтва. Колишні працівники Палацу, яким хочеться повернути його первісний вигляд і яких жахає думка про якісь заходи в теперішніх умовах. І власник, у руках якого доля Палацу Ілліча. Ми слідкуватимемо за розвитком подій.

 

Фото обкладинки: Влад Лемм

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Scroll Up
Facebook
Instagram