Екскурсія: Монастирський острів

Browse By

Просто зараз екскурсовод Ольга Руденко проведе вас легендарним островом. Обережно – тут немає жодного сухого факту, а особистість екскурсовода видно краще за купол Храму святителя Миколая у сонячний день. Отже, хапайте телефон і рушайте на точку відліку нашої екскурсії – початок пішохідного мосту на Монастирський острів.

1

Звідси вже видно новеньку церкву на острові і монумент Кобзаря. Праворуч до берега туляться водні бази, де колись десятки дітей вчилися ходити під парусом.

2

Поки ми крокуємо мостом, послухайте цікаву історію. Перші згадки про острів датуються 17 ст., однак пускати сюди любителів піших прогулянок почали лише наприкінці 19 ст. – тоді островом володів один із братів Богомолових. Не все було так просто – аби потрапити на острів, потрібно було винайняти човен. Пішохідний міст збудували лише у 1957 р..

12


Французький інженер Гійом Левассер де Боплан пише про нього в своїй книзі «Опис України» (1651 р.). А 1781 р. інший француз, Жан Анрі Мюнц, зробив першу замальовку острова.
У вітчизняних хроніках відсутні будь-які згадки про острів аж надто довго: від 13 до 17 ст. Лише в 16 ст. майбутній Монастирський острів коротко згадують дописувачі подорожі гетьмана Дмитра Вишневецького.
Острів знову постає в документах тільки 1845 р., коли міська влада Катеринослава передала його лісничому відомству для «виробництва смоляних дерев». Іван Акінфієв, знаний ботанік того часу, писав, що раніше на острові не було жодних хвойних дерев, тому виростити їх там може бути дійсно складно.
Втім, не дочекавшись появи хвойної рослинності, у 1863 р. міська влада продала острів приватній особі.

Ступаємо на острів, і перед нами простягаються три шляхи. Як у казці, маємо вибір – піти ліворуч, прямо чи праворуч.

3

Дорога ліворуч веде до примарного монастиря, прямо – безпосередньо до головного «місця сили» острова, праворуч – до парку атракціонів та довгих пляжів. Я пропоную почати з найбільш мальовничого маршруту. Рушаємо ліворуч.

Місіонерські історії

Постоїмо трохи над водоспадом? Звідси видно, як цвіте Дніпро, з кожним роком усе раніше й раніше.

4

Саме в цій частині острова мені подобається уявляти, як більше тисячі років тому по Дніпру вештались християнські місіонери, шукаючи притулку чи то від негоди, чи то від самовпевнених язичників. Бачите, на їх честь навіть поставили дерев’яного хреста. Напис про ангельську природу місіонерів уже майже стерся з каменю, але можете підійти, спробувати прочитати.

5

З легкої руки єпископа Феодосія Макаревського з’явилася історія про те, що острів відкрив апостол Андрій Первозванний. У мемуарах 19 ст. він «запустив» у народ версію, нібито апостол відвідав острів під час своєї північної подорожі.

«Ангельська природа – ось що допомагало долати стихію, – думаю я. – Інакше як би на цей скелястий берег виліз сам легендарний апостол Андрій? Ходити по воді – то одна справа, але щоб потрапити на цей острів, треба мати ще й неабиякі навички альпінізму».

Попереду височіє Храм святителя Миколая, збудований у 1999 році за проектом архітектора Ігоря Саєнка в давньоруському стилі.

6

Та чи була тут церква в давні часи? Якщо вірити легенді, після апостола Андрія сюди навідалися візантійські ченці-альпіністи, піднялися по скелях і заснували монастир. Далі чи не півтисячі років тут був центр християнізації кочових народів, а за сумісництвом – хостел для мандрівників, від простих ченців до княгині Ольги. Ідилія тривала аж до середини 13 сторіччя, коли до острова дісталися монголи і зруйнували все, що змогли. Кочівники-альпіністи – теж доволі сумнівне явище. Зі мною згодні археологи: жодних артефактів, що підтверджують перебування на острові апостолів, візантійців чи монголів, не існує. Острів знаходився на знаменитому шляху «із варяг у греки» – хіба що цим можна пояснити легенду про монастир.


У 988 р., якщо вірити єпископу Феодосію Макаревському, чи то острів, чи монастир на ньому відвідав князь Володимир Великий, що прямував до Херсонесу, щоб донести до його мешканців переваги християнства. Зрештою, у своїх мемуарах єпископ так захопився, що почав стверджувати, ніби монастир на острові не просто існував, а був центром християнізації кочових народів.
Дмитро Яворницький, академік і знаний дослідник нашого краю, щодо дописів Макаревського іронізував: подібні історії могли привидітись хіба що після довгого посту та відчайдушних молитов послати бодай якусь думку в «пусту» голову.

«Місце сили» чи центр Всесвіту?

Релігійні оповідки – не єдина принада Монастирського острова. Ми рушаємо в напрямку пам’ятника Тарасові Шевченку, що з’явився тут у 1959 році.

7

Незважаючи на свідчення істориків та краєзнавців, у нашому місті досі побутує легенда, нібито пам’ятник Кобзареві – то насправді колишній монумент Сталіну. Кажуть, скульптуру просто дещо «переробили». В оригіналі “вождь народів” був одягнутий у довгий плащ, а праву руку тримав у кишені. Саме на ці деталі посилаються прибічники легенди про перевтілення Сталіна в Кобзаря: плащ просто вкоротили, а права рука залишилась на місці.

Але «не Сталіним єдиним» знамените місце, де Тарас застиг, оглядаючи «лани широкополі, і Дніпро, і кручі». На думку знавців паранормальних явищ, під монументом поетові захований давній «кристал знань». Навіть ім’я Тарас знавці потойбіччя пояснюють на власний лад: справа наліво воно читається як Сарат. Кажуть, у перекладі з санскриту воно означає центр Всесвіту. Поки ми обговорюємо, з якого боку краще отримувати «знання віків», біля підніжжя пам’ятника з’являється жінка. Вона стоїть, тримаючи в правій руці невеличкий предмет на ланцюжку. Через деякий час жінка починає йти в наш бік, а ми запитуємо, чи можна її сфотографувати. «Ні, – відповідає вона, – фотографувати не треба, бо покараю». Маленький предмет на ланцюжку вона тримає в руці, міцно стиснувши кулак. Тут, прямо у фундаменті пам’ятника, знаходиться центр давньої Гіпербореї, розповідає вона.


За словами жінки, про це знають «різні люди, чорні, білі, і сірі». «Багато хто шастає тут, – розказує жінка, – шукають, де б знайти енергію. Але навіщо її шукати, коли енергія, як і бог – всередині?». Сумбурна розповідь від давніх знань перетікає до фактів про «жіночу» та «чоловічу» частини острова. Так, з словами жінки, ми щойно прийшли із жіночої, тобто з лівої частини острова. «Бог спочатку створив одну людину, а далі просто розділив її навпіл, вздовж хребта, так і з’явились жінки і чоловіки», – продовжує оповідачка.

Жінка розтискає кулак і показує маленьку дзиґу на ланцюжку. Дзиґа не рухається. «Це – маятник із чистого золота, – каже жінка. – А божественне золото відчуває Центр, тому й не рухається». Та що вже й казати, якщо будь-яка дорога, обрана на роздоріжжі, приводить нас до цього пам’ятника. Щоправда, метал, з якого зроблений маятник, мало нагадує золото. Від цього стає трохи сумно. Ми прощаємося та йдемо далі.

«Прокатісь на нашей каруселі!»

Далі ми ступаємо на третій шлях. Нескінченні каруселі, картинги, гойдалки, розташовані впритул, виглядають дуже органічно. Суцільна мішанина атракціонів, що працюють тут іще з радянських часів.

8

Трохи осторонь стоїть лише «чортове колесо».

9

Дорога веде нас до Акваріуму, про існування якого відомо, мабуть, навіть не всім дніпрянам. Акваріум прісноводних риб належить ДНУ і працює на острові з 1986 року. І, незважаючи на непоказну будівлю, приймає відвідувачів.

10

За «Акваріумом» дорога закінчується, і саме час зняти взуття – ми прийшли на пляж. Саме на цій території вже п’ятий рік поспіль наприкінці червня вирує фестиваль «Студреспубліка».

11

Напевне, зараз на пляжі не так весело. Це нічого, на острові у будь-який час можна натрапити на покинуту обсерваторію або навіть центр Всесвіту. А судячи з пляшок та напису “White Pride” на камені, тут відпочивають не лише студенти та мами з дітками. Поблукайте тут ще трохи, і ви знайдете багато цікавих речей.

Фото: Наре Саргсян

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Scroll Up
Facebook
Instagram